ЛЬВІВ

Осінній марафон

0

Осінній марафон

До виборів президента України залишилося уже менше року. Хоча враження таке, що ми уже давно перебуваємо у розпалі виборчих перегонів. Навіть не відра, а цистерни бруду виливаються у цілком певних напрямах, одні для цілеспрямованого очорнення, чи то пак, „знебілення“ політичних конкурентів, інші просто для перевірки реакції бійців. У цьому коловороті Львівська область посідає дуже специфічне місце. Як для політиків, так і для державних чиновників.

Не думаю, що хто-небудь з керівників східних областей палав би бажанням стати намісником президента в області, де понад 80 відсотків населення під час минулих виборів віддали свої голоси за опозицію, а владний центр регулярно переважується центром тяжіння на Стрийській, 35. Саме тому в таких умовах віртуального острова свободи найбільші клопоти має якраз не влада, а власне опозиція, яка повинна демонструвати благородство, притаманне переможцеві, а водночас, тримати удар і показувати хоча б позірне бажання до об’єднання з іншими опозиційними сторонами процесу. І якщо з благородством ніби все у порядку, то тримають удар опозиціонери з перемінним успіхом, а слово об’єднання викликає у них доволі специфічну усмішку.

І як би це тривіально не звучало, останні події довкола Форуму демократичних сил у Львові прекрасна тому ілюстрація.

Останній тиждень жовтня за своєю напруженою атмосферою нагадував якісь тривожні часи на кшталт путчу 1991 року. Представники „Нашої України“ за той тиждень провели стільки прес-конференцій і роздали стільки коментарів, що вистачило б за нормальних умов на кілька місяців. А 31 жовтня взагалі підняло форум у Львові на небачені висоти всенародної медійної уваги. Інша справа, як ті чи інші медіа розставляли акценти, але факт залишається фактом – форум у Львові опинився у центрі уваги ЗМІ і цим гріх було не скористатися.

Боротьба на лінії фронту з антинародним режимом затінила кухню самого форуму, але через декілька днів виявилося, що вона сама по собі була не менше цікавою, аніж спроби місцевої влади чинити перешкоди проведенню форуму. Так і залишається на совісті добре поінформованих джерел варіанти про бойовиків, які перебували в місті ще у п’ятницю і тільки після донецьких подій були відізвані геть. Логіки ніякої у тому не бачиться хоча б з однієї причини – немає в Україні кращого місця на провокації проти Ющенка, аніж Львів. Бо Донецьк ніколи не був центром залюблення у Віктора Андрійовича, а от зробити Ющенкові „бяку“ саме у Львові, де за нього голосувала купа народу, і подати це під соусом неспроможності „Нашої України“ організувати мінімальну безпеку людей, було б добрячим ударом для блоку і для іміджу його лідера.

Але наша пісня про трошки інший аспект – ставлення до інших учасників групи під умовною назвою „опозиція“, особливо представників БЮТ. Самодіяльна переробка „Енеїди“, яку демонстрували перед початком мітингу, свідчила про досить легковажне і фамільярне трактування постаті Юлії Володимирівни у контексті наймодернішої української історії. Ще легковажнішим виявилося ставлення організаторів до місцевих тимошенківців, що дало останнім підстави для образ. Чудово можна зрозуміти Івана Деньковича, керівника місцевого осередку „Батьківщини“, якому на його осередок виділили 10 запрошень, у той час, коли його заклятому другові Ростиславу Новоженцеві з УРП - аж 30. Та якщо непорозуміння із запрошеннями ще якось можна списати на важкі умови організації форуму, то варіанти з народним депутатом Гудимою, який при тисячах людей на велотреку наказує представникам „Батьківщини“ або згорнути знамена, або відійти у кінець колони, дуже чітко показує ставлення щирих „нашоукраїнців“ до політичних партнерів, а відтак і перспективи об’єднання опозиції та висунення єдиного кандидата на виборах. Те, що представники „Батьківщини“ зважилися винести таку прикру для себе інформацію на люди, свідчить щонайменше про кілька речей. По-перше, їх справді образили. По-друге, навіть за цієї умови вони мали б узгодити з центром такі дії і, очевидно, отримали згоду. А по-третє, це означає, що найближчим часом саме ці сторони зійдуться на прю межи собою за галицький електорат, бо тільки вони й можуть сподіватися на серйозну його підтримку.

Врешті, представники „Нашої України“ уже розпочали свою передвиборчу кампанію. Після приїзду улюбленого Віктора Андрійовича, представники „НУ“ взялися розкручувати акцію „Україні – народного президента!“, що фактично має на меті зондаж ґрунту майбутніх перемог. Доведений план на область – 300 тисяч підписів, але сподіваються зібрати удвічі більше. Хоча й 600 тисяч з двох мільйонів виборців області - не найкращий показник для Ющенка. Це раптом 30% голосів, а треба ж як мінімум повторення результатів парламентських виборів, коли за „Нашу Україну“ проголосували в області 68% виборців, тобто близько 1 млн. 200 тисяч виборців.

У цьому намаганні саме розборки з іншими правими й центристами можуть коштувати ющенківцям не однієї тисячі голосів за свого кандидата. Ясна річ, що багато що буде залежати від київського форуму демократичних сил, але навіть якщо Олександр Мороз і зречеться на користь Віктор Ющенка, то радше небо впаде до Дністра, аніж прихильники СПУ у Львові проголосують за Ющенка. Це зрозуміло. Відтак, як тепер модно висловлюватися, спільне електоральне поле вимальовується саме між Ющенком та Тимошенко. З великою часткою правдоподібності можемо припустити, що звичайні люди воліли б бачити цих двох політиків в одній упряжі - Ющенка президентом, а Тимошенко – керівником уряду. Але навіть за якихось домовленостей, існує ще й така річ як особисті стосунки лідерів партійних осередків на місцях. Якщо Олекса Гудима може домовитися з тим же Новоженцем, аби обминути гострі кути і не псувати загального враження, то з Деньковичем такий номер не пройде. Зарозумілість, з якою ставляться потомствені борці за Україну на кшталт Кендзьора та Косіва до якогось там депутата міської ради Івана Деньковича може зіграти в результаті досить таки злий жарт у стосунках опозиціонерів, бо немає нічого гіршого на політичному рівні, аніж особисті образи. Можливо, панове з „Нашої України“ навіть і не зрозуміли у своїй стратегічності, що зробили велику дурницю, не давши Степану Хмарі слова, що справді підважило розуміння демократичності форуму, бо кількагодинне стояння на балконі разом з Андрієм Шкілем у якості „весільних старост“ поруч із Ющенком ще зовсім не свідчить про демократичність заходу.

З іншого боку, дає про себе знати стара хвороба „Нашої України“ – її багатоликість і многолідерність. При всьому бажанні Петро Олійник не може похвалитися тим, що він справді керує представниками блоку „Наша Україна“ в області, так само важко собі уявити, як це Кендзьор буде керувати Гудимою чи Стецьківим і т.д. Розмаїття інтересів лідерів партійних організацій, що входять до блоку в області, часом сильно б’є по загальному результату. Яскравим прикладом цього є недавні вибори депутата міської ради від Винник. До останнього часу представники „НУ“ не могли визначитися, хто ж буде узгодженим кандидатом до міської ради. Як наслідок, виграв вибори кандидат, що його підтримував мер, а відтак і адмінресурс. Той самий, з яким „НУ“ змушена буде боротися під час виборчої кампанії і виборів безпосередньо. Добре, хоч Ющенко - кандидатура безсумнівна, інакше нас би чекало ще те шоу під назвою „Виберіть мене“, яке обов’язково нам улаштували учасники блоку „Наша Україна“. Львівські ющенківці мають пам’ятати як „Отче наш“ ті 17 відсотків, що їх набрав блок Юлії Тимошенко. У перерахунку на чисті голоси йдеться про понад 300 тисяч голосів виборців, які для Віктора Андрійовича можуть стати золотими.

Тим більше, що йдеться не лише про ображеного Деньковича, але й про жвавого депутата Шкіля з його любов’ю до хлопців з НРУ (особливо, якщо згадати минулі вибори, де представник НРУ Ярослав Пітко вліз до виборчого округу Шкіля і відібрав у нього не одну сотню голосів), а також про невгамовних хлопців з УРП, які своїми кампаніями проти русифікації навіть з ідейних ворогів можуть зібрати трохи грошей на вибори. Плюс вагомий аргумент у вигляді Юрія Шухевича, якого хоч і бачили біля Ющенка 1 листопада , та все ж не можна зараховувати до його стовідсоткових прихильників, зважаючи хоча б на минулі заслуги у залученні голосів на користь Тимошенко. Відтак, війна, про яку так довго говорили більшовики, стає реальністю. Приз, як ми вже згадували, доволі серйозний – 300 тисяч голосів на дорозі не валяються. Тим більше, що ще кілька десятків тисяч голосів можна назбирати серед електорального болота, яке завжди вагається до останнього і перевагу надає радше за якимись метафізичними ознаками, аніж за голосом розуму.

Відтак скидається на те, що минулий форум став своєрідним каталізатором у тихенькому, але дуже впевненому протистоянні між представниками опозиції. Зовсім не виключено, що ображені радикали спробують провести власний форум, де не дадуть слова „Нашій Україні“, або змусять іти у хвості колони. Хоча, якби на тому все закінчилося, то такий розвиток подій можна було б тільки вітати. Але, є така думка, що олії до вогню протистояння будуть підливати як внутрішні , так і зовнішні чинники і віз залишиться там, де він стоїть і нині. Яскравим підтвердженням останньої тези може служити хоча б вівторковий напад на кафе-книгарню „Відкрите кафе“, що належить мережі „Русская книга“. Напад цей справді дуже скидається за стилем на те, що невідомі зловмисники влаштували у редакції газети „Молода Галичина“ – більше шуму, ніж збитків, а галасу стільки, що за ним уже мало що видно. Щоправда вівторкового вечора напад уже почав переростати у невинний жарт. Принаймні представники власника, а за ним деякі правоохоронці стверджували, що це був зовсім не напад, а зйомки фільму, про які відвідувачів і персонал кафе не попередили для більшої правдоподібності „картинки“. Поворот, звичайно, цікавий, але версія жодної критики не витримує, бо у такому випадку на місці персоналу і відвідувачів, я би тому власнику за такі жарти не лише вікна побив, але й по інтерфейсу надавав, щоби так більше не жартував. Крім того, є ще й справжній виклик у міліцію і її дуже вчасне прибуття на місце інциденту і справжні слідчі дії, які бачив не один кореспондент.

Але то таке. Головне у тому, що невідомі зловмисники вирішили наостанок написати на підлозі „Це за Суми“. І тут уже починається ота велика політика, бо слово „Суми“ від минулих вихідних чітко асоціюється у політично заклопотаних українців з блоком „Наша Україна“ і тим, як йому там перешкоджали проводити черговий форум демократичних сил. Представники блоку негайно відмежувалися від будь-якої причетності до цього інциденту, але поголос уже пішов. Російські медіа справді захлиналися від цієї новини, рівно ж як і ті українські, чиї власники не надто люблять Віктора Ющенка. Мало сумнівів викликає те, що йдеться про провокацію, причому у найболючіше місце блоку – ставлення до усього російського і російськомовного у Львові. Від того, як витримає удар команда Ющенка в області, і чи витримає його взагалі, багато чого залежатиме у наступному розвитку подій. Яким він буде, прогнозувати не беремося, бо це невдячна справа, але уже зараз можна сказати, що судячи з увертюри, у Львові буде така опера, якої не було вже давно – довга, пристрасна і драматична.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

12:30

На Личаківському кладовищі вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

10:31

Львівщина поглиблюватиме співпрацю із Євросоюзом в усіх напрямах

18:30

Стелу радянського Монумента Слави демонтують - мерія

16:34

У місті починають довгоочікувану реконструкцію вулиці

14:28

Львівські лучники успішно виступили на Чемпіонаті світу зі стрільби

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus