ЛЬВІВ

Грузинські паралелі

0

Грузинські паралелі

Україна – не Росія. На цей безсмертний президентський афоризм, опозиція, схоже, готова відповісти своїм: Україна – це Грузія. Україна 2004-го – Грузія сьогоднішня. І шати переможців грузинської оксамитової революції українська опозиція зовсім не проти приміряти на себе. В її струнких лавах тбіліські події викликали справжню хвилю ейфорії, і сприйнялись мало не як репетиція майбутніх подій в Україні. Принаймні, перші коментарі лідерів опозиції створюють саме таке враження.

Зрештою, чому б і ні? Адже паралелей напрошується чимало. Маємо хвору політичну систему, за якої опозиція усунута від прийняття будь-яких визначальних рішень. Маємо остогидлого більшості населення країни Президента, який ніяк не хоче звільнити крісло. Маємо досвід маніпулювання попередніми виборами, поєднаний із передчуттям, що наступного ця практика набуде особливого розмаху й цинізму. Як і грузини, маємо те, що маємо.

Отож, схема вимальовується проста й красива. Кучма – український Шеварднадзе. Ющенко з чарівною леді Ю. – прототипи Бурджанадзе й Саакашвілі. Жовтень 2004-го – відповідник цьогорічного грузинського листопада. Одним словом, залишилось дочекатися визначеної дати, розіграти коротку виставу з наперед відомим сценарієм, і отримати у вигляді гонорара давно омріяну перемогу.

Чи все так насправді просто? Зрозуміло, навіть в лавах опозиції мало людей наївних, які не усвідомлюють того, що українська влада зробить відповідні висновки з помилок колег грузинських. Тим паче, якщо розцінювати тбіліські події як невдало реалізований проект російської ФСБ зі збереження пострадянських президентів у країнах СНД – а саме про це заявив за гарячими слідами подій один із лідерів “Нашої України” Тарас Стецьків. Часу для “розбору польотів” більш ніж достатньо – і у влади, і у опозиції. Як вони ним скористаються – це вже питання інше.

Спробуємо, однак, трошки пофантазувати і уявити, що українські вибори – уже завтра. І ось тут паралелі з грузинською революцією будуть зовсім не зайвими, аби усвідомити чи можливе повторення Тбілісі-2003 у Києві, і чого нам чекати від потенційної революції української. Основні гравці майбутньої чи то драми, чи то комедії відомі, і їх кроки можна спрогнозувати з великою долею ймовірності – наскільки взагалі можливо передбачити дії українського політикуму.

Президент

І Кучма, і Шеварднадзе – “зубри” серед лідерів СНД. Однак, назвати їх політиками однієї формації було б дуже великою натяжкою. З одного боку, вишколений у компартійних кабінетах та дипломатичних офісах “білий лис”. З іншого – простакуватий парторг-військпромовець, що започатковував політичну кар’єру на ракетних полігонах під незмінні сто грам та гітару. Як мовиться, відчуйте різницю. Грузинський лідер відрізнявся м’якістю та інтелігентністю ще за часів СРСР, наш Президент не хворіє на неї й досі.

Потрапивши у критичну ситуацію, і зрозумівши безрезультатність використаного арсеналу погроз (дуже, до речі, схожих на останні китайські попередження), Шеварднадзе зумів достойно відмовитися від влади. Що було останньою краплею: відмова у підтримці закордонних партнерів, зрада силовиків чи реальна оцінка настроїв населення – не так уже, зрештою, й важливо. Головне, що у потрібний момент старий “білий лис” знайшов у собі мужність не загострювати ситуацію задля власного політичного порятунку – і тим забезпечив цивілізований і безкровний перехід влади. Що, звичайно, не знімає з Шеварднадзе вини за виборчі махінації, які привели до його падіння. Але вийшов із ситуації він врешті-решт гідно, як і пасує горянину.

Чи варто за схожих обставин чекати подібної розсудливості від українського Президента, який дедалі частіше демонструє істеричність та відверту неадекватність в оцінках та реакціях? Питання риторичне, проте далеко не другорядне. Адже коли у людини, відповідальної за віддання наказу “Вогонь”, у будь-який момент можуть здати нерви – тут уже не до жартів. Зважаючи на особисті характеристики обох лідерів, мусимо визнати, що порівняння не нашу користь. Тож про всяк випадок занотуємо: наш актор у ролі Президента значно менш прогнозований, а відтак й небезпечніший від свого грузинського колеги.

Олігархи

Короля грає оточення. Безсумнівно, останні неприємності Едуарда Шеварднадзе – не лише його особиста заслуга. Нам, далеким від грузинських реалій, важко судити, хто тримав у руках реальні важелі впливу у передреволюційній Грузії, хто був зацікавлений у збереженні статус-кво і, відповідно, доклав найбільших зусиль до фальсифікації парламентських виборів. Очевидно, ці люди виявились достатньо потужними, аби здійснити все вищеперелічене, але їх впливу на лідера нації явно не вистачило, аби переконати його вдатись до крайніх заходів.

Що маємо в Україні? Про реальний вплив домашніх “царедворців”, зокрема, всюдисущого глави президентської адміністрації вкотре згадувати вже якось незручно. Подейкують, щоправда, що для арбітра нації, особливо в некерованому стані, авторитетів немає жодних. Але хто заважає оголосити арбітра недієздатним, чи навіть посприяти цій недієздатності. Недарма ж есдеківський речник Шуфрич уже запустив пробний камінь стосовно виконання функцій Президента у разі якогось трафунку саме главою його адміністрації – і це при чітко прописаних конституційних канонах, за якими ці функції належаться прем’єр-міністрові. Виглядає, до речі, не стільки на обдуману політику, скільки на звичайнісіньку паніку, пов’язану з відомими кишечними проблемами Президента. Але сподіватися розсудливості за форс-мажорних обставин від наших олігархів теж особливо не доводиться.

Причина проста й по-людськи зрозуміла. У разі перемоги опозиції Медведчуки й К втрачають жодну перспективу. Точніше, набувають сумної перспективи втрати не лише капіталу, а й свободи. Цим хлопцям йдеться не про програш – про виживання. А тому гратимуть вони жорстко і до кінця. Найшвидше, у своєму звиклому стилі – намагаючись пройти між дощовими краплями і роблячи провокації чужими руками. Виглядає на те, що окремі дрібнички - на зразок стрілянини, погромів і т.п. – навряд чи їх зупинять. Не ті гроші, й не ті загрози. І саме цими хлопцями висновки з невдалого грузинського досвіду будуть зроблені правильні й далекоглядні.

Опозиція

Грузинська опозиція показала, як важливо вміти переступати через партійні чи корпоративні інтереси задля загального блага. Революція в цій країні була організована немов єдиною командою, незважаючи на те, що її лідери представляли різні політичні блоки.

Чи здатна на таке різнорідна українська опозиція, яка задовго до вирішальних боїв устигла застрягнути у перманентних суперечках та непорозуміннях? Узгодженість дій якої все частіше спонукає до порівнянь з легендарними лебедем, раком та щукою, які теж, пригадується, декларували спільність інтересів та мети.

Ніде правди діти, нинішня українська влада чимало постаралася, аби об’єднати у дружбі проти неї відвічних антагоністів. Але роками плекана неприязнь так просто не минає. І якщо ручкання та обнімання Ющенка з Симоненком сприймається як належне (врешті-решт, вимога рівня), якщо вже й спільна прес-конференція Новоженця й Таліпова мало кого дивує, то уявити довгострокове мирне співіснування синьо-жовтої та червоної “клюмб”, звиняйте, аж ніяк не можу.

Зрештою, довгострокового у даному випадку й не потрібно. Революції, як правило, тривають недовго, а наступні розборки переможців – це вже зовсім з іншої опери. Навряд чи ті ж Саакашвілі, Бурджанадзе чи Жванія аж так полюбовно все вирішували до перемоги над Шеварднадзе. Навряд чи ідилічною буде картина їхнього співіснування і в майбутньому. Але в час “Х” непорозуміння відійшли на задній план.

Між тим, у найважливіший момент об’єднана українська опозиція має шанс наштовхнутися на ще один підводний камінь. Якщо грузини мали змогу запропонувати нації альтернативного Шеварднадзе лідера, який мав на це формальні підстави (нагадаємо, що Ніно Бурджанадзе була спікером парламенту), то українській опозиції визначитися з альтернативою буде надзвичайно важко. Всі керівні посади у нас в руках пропрезидентських сил. А неформальні… Справді, чому це Симоненко повинен поступитися Ющенкові, чи Тимошенко Морозові? І чи не вийде так, що зміни влади вимагатимуть одразу чотири окремі мітинги? З окремими прапорами, гаслами, і з відповідними результатами.

Силовики

Тепер уже ніхто з певністю не скаже, чи збирався Шеварднадзе застосувати зброю. І якщо так, то чи стала вирішальною у відмові від цього сценарію незгода з ним частини керівників силових структур. Адже фраза про введення особливого положення з уст грузинського президента таки пролунала. Але ніхто не метнувся цей наказ виконувати.

А як щодо неньки? Спробуймо згадати хоч одного з міністрів-силовиків за останні роки, який намірився б мати думку, окрему від президентської. Безнадійно. Насторожує також гіпертрофована активність кризових менеджерів зі СДПУ(о) у сфері кадрових змін в правоохоронних органах. Все це нагадує швидше передвоєнну мобілізацію, аніж природню кадрову політику. Схоже, що певні сили готуються до дуже серйозних бойових дій, і кожен штик на свою користь ретельно порахований.

Проте кожна палка має два кінця. Одна справа – виконання замовлення на нічне викрадення журналіста, інша – поліцейські дії проти кількасоттисячного натовпу. Ще й із загрозою залишитися у кінцевому результаті крайнім. Тут не в кожного духу вистачить. До того ж, скільки не вдивляєшся у мужні обличчя наближених до есдеків силовиків, особливого партійного завзяття у них щось не помітно. Швидше звичайнісіньку сільську хитринку: поки-що за ваші гроші подружимо, а там буде видно.

Спрогнозувати дії наших силовиків у ситуації, подібній грузинській, справді важко. Але, здається, крайні заходи можливі лише в одному випадку: коли максимальна істерія керівництва помножиться тупим виконавством звиклих до плазування служак.

Закордон

У політиці немає постійних друзів - у політиці є вічні інтереси. Цю банальну істину Едуардові Шеварднадзе довелося випробувати на власній шкурі. Навіть, якщо версія, що падіння грузинського Президента інспірували США та Росія – не більше, ніж плід хворої уяви, Шеварднадзе має всі підстави нарікати на своїх закордонних друзів, які у відповідальний момент банально “здали” його, надавши перевагу більш молодим і перспективним. Благо, формальний привід знайшовся – махінаціями з результатами виборів грузинський лідер сам підставив себе. Хоча, зрозуміло, що приймаючи рішення, лідери великих держав керувалися зовсім не формальними приводами.

Але якщо такого ставлення удостоївся поважаний у світі Шеварднадзе, навряд чи більшого варто сподіватися від закордону Кучмі, який надійно застовбив за собою місце у розмаїтих “чорних списках”. Причому не лише від Заходу. Скільки б не говорили про особливі стосунки українського та російського президентів – у Росії теж є вічні інтереси, і захищає їх вона дедалі прагматичніше. І так само, як колишня метрополія, попри симпатії та антипатії, змінила орієнтацію зі старого грузинського лідера на нових, так само при потребі буде домовлятися вона і з Ющенком, і зі Шкілем, і з самим чортом. У цьому плані не варто плекати особливих ілюзій, але й особливо страшитись теж не потрібно. Міжнародні стосунки – річ вкрай раціональна.

Народ

Загалом побіжний аналіз україно-грузинських паралелей приводить лише до одного висновку. А саме – що будь-яких далекосяжних висновків робити взагалі не варто. Головні дійові особи української драми багато в чому схожі на своїх грузинських прототипів, багато в чому й відмінні, у подібних обставинах можуть вести себе адекватно своїм колегам, а можуть й внести національний колорит. Менталітет, знаєте.

Але безперечно одне. Революція подібного роду відбуваються лише тоді, коли збурена енергія мас, досягнувши критичної межі, виплескується через край. Змінюючи при цьому суспільство, країну, світ. І вчорашні всесильці, раптово поглинуті цією енергією, опускають руки, усвідомлюючи власну слабкість та безглуздість опору. Звичайно, краще, аби це усвідомлення було вчасним – не обов’язково доводити ситуацію до революції, подібної грузинській. Та в кожному разі, довести, що він вартує кращого життя і кращої влади, може лише сам народ.

P.S. Звичайно, хеппі енд існує лише в казках та американських фільмах. А справжнє життя, кажуть, після весілля лише починається. Та як все-таки хочеться, аби, принаймні, наприкінці цієї серії ми побачили щасливий фінал.

Юрій ЛОБАН

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

12:30

На Личаківському кладовищі вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

10:31

Львівщина поглиблюватиме співпрацю із Євросоюзом в усіх напрямах

18:30

Стелу радянського Монумента Слави демонтують - мерія

16:34

У місті починають довгоочікувану реконструкцію вулиці

14:28

Львівські лучники успішно виступили на Чемпіонаті світу зі стрільби

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus