ЛЬВІВ

Бобік здох, або Найбільша невдача пані Ролінґ

0

Бобік здох, або Найбільша невдача пані Ролінґ

Читачі літературних сиквелів мусять бути свідомими, що раніше чи пізніше автор обов’язково використає весь наявний запас фантазії та фінезії і не зможе вилізти за рамки створеного колись образу чи шаблону. Приклади з такими видатними літературними героями, як Шерлок Холмс чи отець Браун, є більш ніж переконливими. Проте не менш свідомими цього факту мусять бути самі творці суперпопулярних фікційних персонажів, бо інакше ризикують опуститися нижче плінтуса і перетворити недавно ще такий повнокровний і популярний образ на карикатуру.

На превеликий жаль, саме така тенденція спостерігається з найновішим літературним супергероєм наших днів Гаррі Поттером. Живим і яскравим підтвердженням вище викладеної тези є п’ята, наразі остання, книга із серії пригод малолітнього англійського чарівника. Як пишуть у некрологах, “ з глибоким сумом” мусимо констатувати, що “бобік практично здох”, а шансів на одужання (чи то пак реанімацію, а навіть гальванізацію) -- неймовірно мало.

У цьому місці передбачаю гнівливі філіппіки на свою адресу з боку ревних поціновувачів і пошановувачів Гаррі Поттера щодо обмеженості автора і його цілковитої маґлуватості, а відтак банальної неспроможності осягнути всю художню та дидактичну велич останньої книги пані Ролінґ. Цілком заперечити таку тезу не можу, однак із пісні слів не викинеш -- вважаю останню книгу найгіршою з-поміж усіх п’яти томів “поттеріани”. Й аргументів цьому можу навести зовсім навіть не один.

По-перше, “Орден Фенікса” категорично перевищує наявним об’ємом у понад 800 сторінок потребу втілення ідеї книги -- те ж саме можна було зробити, преспокійно викинувши з роману щонайменше половину тексту (особисто я коротив би текст навіть не абзацами, а сторінками). Злі язики кажуть, що така плодючість авторки зумовлена умовами контракту з видавництвом. Але скільки ж тоді сторінок займатиме шоста книга серії, яку пані Ролінґ уже сіла писати, або має намір зробити це найближчим часом? У такому випадку треба тішитися, що ненаписаними залишилися тільки два романи циклу, бо інакше (при такому послідовному зростанні обсягу кожного наступного тому) десяту книгу складно було б навіть піднести, зважаючи на об’єм і вагу цього фоліанта.

Зокрема, занадто багато місця у книзі займають оповіді напіввелетня Гегріда про його походи разом із мадам Максім до велетнів і віднаходження свого брата-велета, з яким у Гегріда виникають постійні проблеми, бо велетень дурний і страшенно сильний. Проте ця доволі об’ємна сюжетна лінія нічого особливого не приносить в твір, окрім биятики цього ж таки велета з волелюбним племенем кентаврів і вже згаданого числа сторінок.

Ще однією “знахідкою” нового твору є домовик сімейства Блеків Кричер, який палко ненавидить останнього представника давнього чаклунського року, а водночас і Гарриного хрещеного батька Сіріуса, про що авторка нагадує із феноменальною частотою, аж до непристойності.

Однак головна проблема -- все-таки не у велемовності авторки, а в тім, що книжка (ні -- книга, на назву якої безсумнівно заслуговують попередні твори про Гаррі Поттера) перетворилася на добротний сценарій фільму для компанії “Ворнер Бразерз”. Воно, звичайно, ніде правди діти, що й попередні томи до болю нагадували своєю послідовністю українську календарно-обрядову поезію, де гагілки не можуть бути серед літа, а щедрівки десь там навесні, але все це компенсували жвавість викладу і влучність чи випуклість персонажів. Зате цього разу пані Ролінґ збилася вже на такий шаблон “добрий-поганий/біле-чорне”, що аж памороки забиває.

Найяскравішим втіленням цього підходу є нова викладачка захисту від темних мистецтв, вона ж Верховний Інквізитор Гоґвортсу пані Амбридж. За рівнем пласкості образу цей персонаж просто неперевершений. Мало того, що авторка зуміла наділити Амбридж лише даром нагромадження тупих і щоразу дурніших з точки зору здорового глузду заборон, то вона ще й позбавила її того, що перетворює навіть найсхематичніших персонажів сиквела на літературні образи -- мовної ідентичності. Можливо, це було зроблено і спеціально, аби підкреслити сірість і ницість героїні. Хоча складається враження, що це найяскравіший прояв загальної тенденції книги до посилення схематичності, адже порівняно з іншими томами “поттеріани” мова героїв і авторських описів збідніла й здрібніла. Персонажі тепер хоч і вживають розмаїті сленґові словечка, однак відчувається брак яскравих словесних перлинок, які проскакували раніше.

Ще одна негативна риса -- перетворення книги для підлітків на дорослий трилер, причім не якісь там легенькі страшилки, а на справжнє “мовчання ягнят”. Не можу втямити, як авторці прийшло до голови вигадати покарання для Поттера у вигляді писання якихось там слів власною кров’ю -- Брем Стокер просто відпочиває. Причім цей епізод, що займає добрячий шмат тексту, виписаний із просто садистичною насолодою. Я, щиро кажучи, не розумію, чому товариства захисту дітей від насильства ще не здійняли галас з цього приводу. Кілька років тому, коли Ерік Клептон написав якусь там чергову класичну блюзову баладу, де традиційно йшлося про алкоголь, чоловічу дружбу і невірних жінок, яких за це треба тримати на короткому поводі, феміністки в США здійняли такий галас щодо невідповідності цього тексту принципам ґендерної рівності, що декотрі боязкі радіостанції навіть тимчасово припинили транслювати пісню. Зате коли в найпопулярнішій наразі дитячій книзі детально, в кілька подач описують, як учителька змушує учня писати слова на кшталт “Я -- маленький брехун” його ж таки кров’ю, то, здавалося, мав би здійнятися просто неймовірний галас. Але ж ні – “Орден Фенікса” успішно продається, а пані Ролінґ уже ввійшла до списку найбагатших людей Британії разом із Абрамовичем та цісаровою Єлизаветою.

Звісно, твори про Гаррі Поттера і раніше не оминали жаских, навіть кривавих сцен, яскравий приклад чого -- відродження Волдеморта наприкінці четвертого роману. Однак ця сцена була вмотивованою і однією з ключових не лише в окремому романі, але й у всій історії хлопчика-чарівника. Натомість без багатьох страшилок п’ята книга не втрачає анічогісінько. Не можна заперечити й винахідливості пані Ролінґ, з якою вона відбирає у Гаррі все, що тільки можна -- над хлопцем постійно висить загроза можливого виключення зі школи, він позбавлений спілкування з Дамблдором, йому навіть навіки заборонено грати у квідич.

Натомість “Орден Фенікса” починає тішити тільки тоді, коли авторка повертається до того, що їй вдається найліпше -- описів розмаїтих учнівських вибриків після зникнення близнюків Візлі. Щоправда, це не єдина приємність. Другою став переклад Віктора Морозова, здійснений за дуже стислий термін, але, попри це, -- якісний. Відчувається, що перекладач вжився у світ своїх героїв, а редактори видання ретельніше ставляться до своїх обов’язків. І, певна річ, не може не тішити оперативність, з якою була видана книга. Малкович укотре показав, що він -- один із небагатьох видавців у цій країні, який може і працює по-капіталістичному. Чого хотілося б побажати власне авторці, яка добряче схалявила у роботі над п’ятою книгою. Але маленький промінчик надії таки залишається, що це був тимчасовий збій, і в двох останніх творах все, як мінімум, повернеться на круги своя.

Мирон Нечиталюк.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

15:14

У Львові визначили найкращих триатлоністів України

13:56

У Львові введуть мораторій на попсу

12:13

Представники НАТО проінспектують Яворівський полігон

10:49

«Пласт» хоче зібрати один мільйон гривень

17:25

Куди у Львові краще не ходити

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus