ЛЬВІВ

Юрій Перетятко: “Якби рок-музику зараз заборонити, то почався б справжній її розквіт” - “Львівська газета“, 12 листопада

0

ЩЕ КІЛЬКА років тому Львів вважали однією зі столиць рок-музики не тільки Галичини, але й усієї України. Який нині стан рок-музики у Львові, що таке сучасна рок-музика? На ці запитання погодився відповісти Юрій Перетятко, засновник Федеративної ініційованої рок-асоціації (ФІРА), керівник хард-рокового проекту “МЕД”, автор першої української рок-енциклопедії, одна з чільних постатей музичного андеграунду.

– Пане Юрію, а все-таки рок у Львові є?

– Це досить провокаційне питання. Важко сказати, адже рок – це спосіб мислення людей. Він є завжди. Інша річ, що у радянські часи він асоціювався з чимось опальним і незрозумілим, що переслідували та забороняли. Нині справжній рок зник на тлі шоу-бізнесу. Або набув якоїсь патологічної форми.

– Тобто?

– Рок-музика не займає належного місця в культурі України. Вона існує тільки в підвалах, в андеграунді. Тобто місця на сучасній сцені їй немає.

– “ФІРА” колись, на самих початках її заснування, ставила за мету “повернути місту Лева колишню славу одного з найбільших рок-центрів колишнього СРСР”. А що вдалося?

– Тоді, коли “ФІРА” лише організовували, вона була ще однією колективною спробою довести: у Львові щось роблять. Але зараз, на мою думку, вплив громадських культурницьких організацій зменшився, адже мода на рок-музику повинна прийти знизу.

– І хто саме тоді визначить на неї моду?

– Контингент у концертів, які організовує “ФІРА”, дуже різноманітний. На них збираються представники практично всіх неформальних тусівок – від хіпі до скінхедів і блек-металістів. Загалом на цих концертах, вечірках ми намагаємося представити весь спектр стилів і жанрів музики, тобто організовуються такі собі збірні “солянки”. А щодо класичного року... Музикантів, які зараз професійно грають класичний рок, майже немає, а серед молодих груп пішла мода на дез-метал, хард-кор. Але що парадоксально – корені цієї музики – у творчості Black Sabbath, The Who, як би вони не хотіли від цього відмовитися. Тому справжній рок грають люди вже досить поважні (я про вік) – ті ж “МЕД”, “Скіфи”, які насаджують класичний рок’н’рол, Narayanа, який чомусь зник.

– Аудиторія в гурту “МЕД” також поважна?

– У “МЕДу” аудиторія з’явилася тільки після того, як вони почали виступати. Перед тим до групи було досить критичне ставлення – мовляв, зібралися старі пеньки (посміхається – “Газета”), що грають мелодійний хард-рок, музику вісімдесятих. Поступово зрозуміли, що це не просто хороша музика, а й нормальні тексти. Тому кількість наших прихильників зростала, надходили пропозиції з Києва, інших міст.

– І що?

– На жаль, це вже проблема Української держави й української культури. Наш колишній вокаліст Іван (у народі – Ваня – “Газета”) потрапив у... місця позбавлення волі за ухилення від виконання військового обов’язку. Це ж парадокс, адже такі люди в армії не потрібні. Ну, так сталось... У творчості гурту настала різка зупинка. Але робота мусить тривати. Тому ми підшукали нового вокаліста – Юрка Рокецького. Крім того, ця музика дійсно потрібна. Думаю, сучасні тінейджери мають потребу в чомусь іншому, ніж те, що пропонує сучасна музична мода.

– Ці пошуки довго тривали?

– У Львові знайти музиканта хоча б з нормальними музичними даними майже неможливо. Це дивно, адже колись Львів своїм музичним потенціалом славився на весь СРСР, зараз же мені довелось півроку шукати клавішника для групи. За часів СРСР існували хоча б танцювальні клуби, в яких виступали колективи, що були справжніми діамантами. Справжній музикант – це, так би мовити, поштучний товар. На початку дев’яностих у Львові формально існувала купа музичних груп, але насправді це було 10-15 музикантів, які грали у різних складах.

– І де зараз колишні найкращі представники львівського андеграунду?

– На жаль, багато з них покинули... або музику, або Україну. Тому головна проблема нині – у людях. Коли з якої-небудь групи пропадає музикант, то вона надовго “вилітає” з процесу.

– А молодше покоління?

– Насправді серед молоді не так багато груп, які б змогли представити понад три пісні, – це, напевно, якась стандартна кількість. Про відділення концерту чи власну програму навіть не йдеться. Є ідея наступного року провести власне львівський музичний фестиваль. Це буде спроба показати весь спектр сучасної львівської рок-музики. Але детальніше говорити не буду, щоб не зурочити.

На одному з перших фестивалів “Червона рута” одним із дипломантів став мій проект “Воля”. Після цього я мав розмову з організаторами, яка мене дуже вразила. Пропонували розкрутити деякі гурти (наприклад, “Братів Гадюкіних”, що саме “засвітились”), а гроші з цих проектів вкласти не у розвиток українського року (мовляв, український рок – це такий самий абсурд, як негритянські галушки), а спонсорувати кобзарський рух. І цей прецедент, ця тема з’явилась уже тоді, на самому початку української незалежності. Коли вийшов збірник “Львівський рок-2002”, цієї музики не хотіли брати радіостанції, посилаючись на її “неформатність”. І це дивно, бо рок-музика може представляти країну не гірше, ніж дипломати чи спортсмени. Та все ж, думаю, що рок має майбутнє. Адже мусить виникнути потреба у справжній музиці.

– На противагу?

– Та тому ж дез-металу чи музиці сатанистів. Ця музика інспірована тільки грошовими потоками, але ніяк не глибшим сенсом. Чомусь дез-метал дуже поширений серед молодшої генерації львівських музичних гуртів. Я ж особисто вважаю, що це спроба нав’язати українській музиці деструктивний момент. Вважають, що це круто. Візьмімо хоча б одного з кумирів цієї музики – Мерилін Менсон. Насправді всі його епатажні вибрики на кшталт поїдання на сцені кажанів вигадані далеко не ним. Елементи епатажу на сцені започаткували ті ж “Ролінґ Стоунз” чи Еліс Купер. Але якщо в Купера ці гумористичні приколи мали шокувати глядачів, то в його послідовників нездорові вчинки вичерпали весь свій зміст.

– Тобто більшість сучасної музики є формою без змісту?

– Насправді сучасний шоу-бізнес збиває з ніг, і це стосується не тільки рок-музики. Коли, наприклад, почалася боротьба за “живий звук”, то виявилося, що в Україні немає жодного колективу, який міг би повноцінно заявити про себе у “живому” форматі. І це дійсно дуже зле. У радянські часи існувала практика, яку нині дуже критикують, – так звані худради, які, хоч і “стопорили” багатьох, але все ж були в певному плані дуже цінними – через них пробивалися лише кращі з кращих, що виявляли неординарні здібності. От хоча б Софія Ротару, яка й досі залишається на рівні. А зараз гітару в руки може взяти будь-хто, аби вважати себе музикантом. І ще проблема в тому, що всі нині рвуться в Київ. От хоча б “Тартак”, “ТНМК”, “Скрябін”. У Києві вони стали якимись сірими, ніякими. Важко сказати, чому так.

Щодо форми і змісту. Якщо перефразувати один вислів, то у рок-музиці першим було слово, пошук ідеї, самовираження зрештою. Саме цим вирізнялися ще радянські рок-групи. А якщо вслухатись у тексти сучасних груп, то...

– Тож, найкращі часи справжнього року вже минули?

– Зазвичай піднесення рок-музики відбувається у часи змін соціального устрою, якихось політичних катаклізмів. Схожий процес спостерігали в Польщі, Угорщині, Росії. В Україні ж було трохи не так, адже незалежність здобували плавно, тому не було поштовху до правдивої, пасіонарної музики соціального протесту.

– А чим тоді вирізнялася саме львівська рок-музика?

– У той час були ніби три рок-столиці. У колишньому Ленінграді зосереджувався бунтарський, авангардний рок. Свердловськ був батьківщиною власне російського духу. А Львів... Напевно, дуже високим рівнем виконавців. Адже основним тут був не сам протест, а майстерність виконання. Та й, відверто кажучи, яким може бути протест у місті з великим процентом сільського населення? Яке, до того ж, перебувало під пильним контролем Москви? Зараз, за умов інформаційної відкритості, традиції знівелювались. Я думаю, якби рок-музику зараз заборонити, то почався б справжній її розквіт. Натомість, що ми маємо? З тих музикантів першої формації ні один не зміг пробитись як особистість. Тобто дехто працює в Москві продюсерами, аранжувальниками інших виконавців, гуртів, але як особистість – ніхто.

– Невже все так зле?

– Насправді сучасне покоління Ікс не хоче чогось складного, щоб його “навантажували”. Раніше ж було зовсім інакше. П’ятнадцять років тому Тарас Петриненко на “Червоній руті” плакав, почувши “Волю” (один із перших проектів пана Юрія – “Газета”), музику, яку він назвав автентичним українським блюзом. З’являлися хоча б ті ж “кухонні” записи забороненої музики, поширювані між запеклими шанувальниками. Таке враження, що нині справжню музику треба творити майже з нуля.

– Ну, є не такі радикальні методи...

– Зараз модно робити веб-сайти груп. У нас також є ідея створити сайт “МЕДу”. Але насправді ніщо не передасть справжню енергетику концерту. Навіть із компакт-дисків музика стає сухою, нецікавою, зі зрізаними частотами.

– Але ж музика мусить якось “іти в люди”?

– Так, але, зважаючи на таку халепу з нашим вокалістом... За рік роботи група вже мала багато досягнень, і раптом... Здається, якісь злі сили працюють над тим, аби зупинити світлу музику “МЕДу”.

Щоб не завершувати на такій сумній ноті, можна побажати і проекту “МЕД”, і львівській музиці загалом вийти на відповідний рівень. Адже, починаючи концерт у “ФІРА”, музиканти “підігрівають” своїх слухачів запитанням: “Рок у Львові є?”. А ті завжди відповідають одностайним: “Є-є-є!”

Вікторія Бондарчук, “Львівська газета“, 12 листопада

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

12:51

Працівників сфери обслуговування зобов`язали розмовляти виключно українською мовою

17:33

У Львові святкуватимуть китайський Новий рік. (Перелік заходів)

15:35

На Львівщині зросли тарифи у приміських та міжміських маршрутках

12:48

У Львові на хабарі затримали працівницю міграційної служби

10:29

На Львівщині реставрують храми внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus