ЛЬВІВ

Юрій Андрухович: “Я волів би бути забороненим письменником” - „Львівська газета“, 15 січня

0

ЮРІЙ Андрухович – не лише один із найбільш відомих сучасних українських письменників, творчість якого викликає зацікавлення, захоплення, і, що найголовніше – провокує численні дискусії. Андрухович є й одним із небагатьох українських авторів, який уже зумів завоювати свого читача в Європі, чиї твори перекладають, обговорюють, рецензують... Постать цього письменника, безумовно, репрезентативна, він часто бере участь у великих літературних подіях у різних країнах, зустрічах, семінарах. Тож і наша остання розмова з письменником розпочалася з “мандрівної” теми.

– Ти доволі тривалий час був у мандрах. Може, розповіси, де був і що бачив?

– Це була друга частина тієї стипендії, яку я отримав минулого року – в замку Віперсдорф у Східній Німеччині. Це одна з фундацій, які надають можливість перебування, творчої праці на території цього замку плюс стипендії. Першу частину терміну, передбаченого стипендією, я перебував там навесні, другу – у жовтні-листопаді. Саме у перерві між двома цими перебуваннями вийшла перша моя книжка німецькою. “Остання територія” – так її вирішили назвати. Книга отримала досить непогану пресу, багато відгуків, серед них – позитивних. Друге перебування пов’язане з тим, що я не стільки сидів у замку, скільки подорожував країною, бо мав багато запрошень на всілякі виступи, авторські вечори. Одним із перших був фестиваль у Регенсбурзі. Там були й інші наші франківчани з літературного середовища – Яновський, Найденова, Тарас Прохасько, Галя Петросаняк.

На загал я дуже задоволений цим періодом. Реально я бачив, що мені там не вдасться працювати. Але наїздився і, що називається, навиступався.

– Упродовж останнього часу в твоїх колонках у “Дзеркалі тижня” кілька разів з’явилася (і досить гостро) тема так званого ЄЕПу. Заїло?

– Це, як на мене, – ніж у спину тим зусиллям, яких докладав я і багато моїх колег. От уже понад десять років після проголошення незалежності ми намагалися – й іноді нам це вдавалося – творити на Заході образ України, передовсім української культури, але не тільки, образ її певної окремішності та відрубності від російського. Ця крига, як я вже казав, за останні роки відчутно скресла. Повертаюся до цієї ж книжки, виданої в Німеччині – це тексти есеїстичні, які багато в чому прояснили німецькому читачеві нашу ситуацію. Я познайомився з багатьма людьми, які нині по-іншому розглядають нашу ситуацію, реалії. Передовсім вони вже не дивляться на нас, як на частину Росії. І тут з боку найвищого керівництва країни така, я б сказав, зрада. Ми тут розбиваємося, щоб якось цей Захід розвернути позитивним боком до нашої проблематики, зацікавити його, а вони одним розчерком усе це перекреслюють. Я розумію, що цей проект із боку українського керівництва – так би мовити шантаж європейських структур – мовляв, приймайте нас до Євросоюзу, бо інакше ми інтегруємося з Росією. Але я би сказав, що це доволі авантюристичний шантаж. Насправді треба було би працювати над собою, змінювати країну в кращий бік, щоб її прийняли в Європу, а не гратися в такі ігри. Ця вічна половинчастість, двоїстість усіх рішень – то ми інтегруємося в Європу, то об’єднуємося з Росією. Це не може не шкодити. Тут навіть не йдеться про якусь державотворчу ідею, йдеться про те, що це дуже дезорієнтує людей усередині України. Я схильний це розглядати, як одну з чергових політтехнологічних фішок, покликаних поглибити цю дезорієнтованість населення саме тут, у нас. Час показав, що серйозно ставитися до дієвості цього проекту, мабуть, не варто. Уже нині очевидні серйозні суперечності в позиціях партнерів із приводу ЄЕПу.

А загалом я вважаю, що про це треба було писати, про це треба і надалі писати. Треба чинити громадський опір, демонструвати, що ми тут не спимо і з цим не згідні, і що таких людей досить багато, і з ними також треба рахуватися.

– Щойно відбулася презентація книги молодого франківського письменника Андрія Жураківського. Наскільки мені відомо, книга з’явилася за твоєї протекції. Ти доволі часто у фарватері свого авторитету тягнеш молодих письменників...

– Часто – не часто... Це було понад рік тому. До мене звернувся один мій знайомий, який сказав, що в нього є знайомий хлопчина, який щось цікаве пише, і чи не погодився б я почитати цей рукопис. Я здебільшого з великою нехіттю – мушу чесно сказати – ставлюся до цього. Але йому я не міг відмовити. І, читаючи цей рукопис, дійшов висновку, що це вже сформований автор, який має певний досвід писання, хоча його ім’я нікому не відоме. Відтоді я серйозно думав над тим, як би йому допомогти опублікувати книгу. Навесні ми знову зустрілися, він приніс багато нових текстів. І я помітив прогрес, помітив, що він пише все краще й краще. Цих текстів уже було достатньо на першу, дебютну книжку. Але я б не перебільшував своєї ролі. Ми залишили рукопис у видавництві “Лілея”. Наскільки я знаю, Василь Іваночко залучав до читання ще кількох експертів і після їхніх позитивних відгуків прийняв рішення видавати цю книжку. От такий один випадок, коли я причастився до цього на організаційному рівні.

– А в тебе є якісь нові літературні проекти?

– Ніяк не закінчу свою улюблену антологію американської поезії. Залишилося декілька останніх зусиль, але ніяк не зберуся силами. Мені важливо, щоб книга якнайшвидше побачило світ. Приблизно одночасно із цим я хотів би видати власну збірку віршів. Не виключено, що до збірки вийде ще й компакт-диск. У вересні ми записали у Львові компакт із Міколаєм Тшаскою – польським саксофоністом – і двома його друзями, теж польськими музикантами. Цей матеріал у мене є, але над ним треба ще багато працювати в студії. На весні, може, пізної весни, думаю, вдасться його видати.

– Після форуму видавців кілька видань процитували тебе, буцімто ти маєш намір позиватися з Міністерством освіти з приводу включення твоїх творів у шкільні програми? Вже визначився зі сумою позову?

– Насправді я знаю, що ця історія мала продовження. Кілька людей у міністерстві налякані й кажуть: ми його більше не будемо включати у програми, бо він обіцяв, що буде нас до суду позивати. Я радий, що це так закінчилося: що навіть без судів мені вдалося наполягти і без мого безпосереднього контакту з ними. Бо я був і залишаюся при думці, що включення автора до шкільних програм у наших умовах означає передусім смерть цього автора – для всіх прийдешніх поколінь, які вчитимуться за цими програмами. Є, звичайно, якийсь виняток – певна група учнів, які мислять самостійно, складають свої уявлення про твір, а не слухають, що їм про нього втовкмачують.

Якщо вибирати: чи бути автором, якого вивчають у школах, чи бути автором забороненим, я би з більшою радістю вибрав можливість бути автором забороненим. Але фізично наразі не маю такої можливості. У нас усе тече, все змінюється, може, така перспектива ще і світить.

– У кількох есеях у тому ж “Дзеркалі тижня” ти висловив захоплення Лімоновим. Може, щоб стати забороненим, підеш його шляхом – станеш радикалом?

– Почати торгувати зброєю, про що ми вже якось говорили? З Лімоновим складається таким чином, що передусім для мене це був естетичний шок – деякі з його найновіших текстів, зокрема “Книга води”. Вода взагалі мені близька, як Рибі – це моя стихія. Він написав пронизливу, прекрасну та водночас вишукану структурно книгу, де всі сюжети тією чи іншою мірою пов’язані з водою, водоймами. Це був мій перший крок йому назустріч. Бо я його взагалі не любив – політичний ворог, що там казати. Але мене привабила та ситуація, що він усе-таки не жартома чинить опір нинішньому російському режимові. Всі ці дисиденти колишні, політв’язні прийняли режим, їм подобається те, що відбувається в країні. Лімонов – один із небагатьох, хто чинить опір. Я не можу цього не пошанувати. Мені було страшенно приємно, що цей його відкритий лист на франкфуртську виставку, про який я писав, став тим кроком, якого я від нього сподівався. Голос Лімонова був страшенно важливим у ситуації, коли там було дуже багато російського офіціозу. Опір чинити треба, і він його чинить.

Парадокс наших часів полягає у тому, що він усе-таки не заборонений письменник. Його книжки відкрито видають і продають. Якоюсь мірою режим показує свою великодушність – йому просто це не страшно. Навіть із екстремістом Лімоновим це не настільки екстремально.

Але я думаю, що на світі ще залишилися країни, де є заборонені письменники. Насамперед це ісламські країни – важко собі уявити, щоб Салмана Рушді видали, скажімо, в Ірані.

– Може, ще Китай?

– Може. Хоча я познайомився навесні у Віперсдорфі з китайським поетом, емігрантом, який у Німеччині вже років десять сидить, має там політичний притулок. Виявилося, що ми з ним одного року народження, одночасно перекладаємо тих самих американських бітників нашими мовами. До того ж, його синові стільки ж років, скільки моїй доньці, і його син – один із культових китайських молодих поетів. Але я не до того – тепер я хотів із ним зустрітися, а мені сказали, що він на півроку поїхав до Китаю, на батьківщину. Режим режимом, а він поїхав трохи викладати в університетах. Такий ліберальний, зм’яклий уже режим. Уже можуть закрити очі на його спілкування зі студентами.

– А може, сучасні режими стали вже такими, що їм начхати на окремі голоси?

– Напевно. Це може насправді бути поганим знаком. Ця вся машинерія починає діяти настільки самовпевнено, незалежно від будь-якої опозиційної думки, що вже може собі дозволити не звертати уваги на опозиціонерів, дисидентів, чи як їх назвати. Цікаво буде з цим китайцем знову зустрітися – я у січні-лютому знову буду в Берліні. Може, з цього щось народиться – якась колонка, а може, і щось більше. Я думаю, наступна зустріч із ним дасть ширшу відповідь на запитання, як себе почуває такий-от вигнанець – 12 років у Західній Європі, потім на півроку – на батьківщину і знову в еміграцію...

Розмовляв Олег Криштопа

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

14:34

Львів’ян просять повідомляти факти, де асфальт зійде зі снігом

12:30

У Львові почали полювання на неплатників аліментів

10:28

Поезія Лесі Українки прозвучить у Львівських трамваях

18:28

ХVІ Всеукраїнський юнацький турнір з тенісу «Зимовий Трускавець» стартував на Львівщині

16:30

Перший завод із переробки меду відкрили на Львівщині

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus