ЛЬВІВ

Юрій Покальчук: “Протестувати хочеться проти всього”

0

Український письменник, перекладач і громадський діяч Юрій Покальчук цього року збагатить своє книжкове портфоліо трьома новими виданнями. Недавно вийшов роман “Озерний вітер”, що його автор означує як романтичну легенду і вже пише її продовження, запланувавши трилогію або тетралогію.

До Форуму видавців з’являться “Просто любити” та “Анатомія гріха”. У планах письменника — автобіографічний твір про пригоди в Норильську, а також повість “Віртуальність”, герой якої потрапляє по той бік комп’ютера.

Один із важливих аспектів громадської діяльності Юрія Покальчука — його відвідування Прилуцької колонії для неповнолітніх. Письменник опікується підлітками, які потрапили в колонію, недавно зняв про них документальний фільм “Зона особливої уваги”. Його книга “Хулігани” — теж про цих складних дітей.

Свого часу Юрій Покальчук був одним із ініціаторів (і першим президентом) створення Асоціації українських письменників, на противагу Спілці письменників. Перекладав Борхеса, Хемінгуея, Селінджера, Кортасара, Амаду, Кіплінга, Рембо та багато інших.

Разом із музикантами “Мертвого півня” та “Плачу Єремії” заснував проект “Вогні великого міста”. У його творчості є збірка віршів “Не наступайте на любов”. Однак найвідоміший Юрій Покальчук тією частиною своєї прози, яку характеризують як скандальну, епатажну, еротичну і щодо якої висловлюють багато суперечливих оцінок, іноді дуже різких.

— У радянський час Ви писали з протесту, знаючи, що ніхто цього не надрукує. Чи є тепер бажання або потреба писати з протесту?

— Література протесту (чи, як її назвали згодом, — андеґраунд) передбачає ситуацію, коли проти чогось бунтують, ситуацію, яка вимагає боротьби. Є відповідні настрої, образи. У таких творах можуть бути різні сюжетні лінії, любовні історії тощо, але основне — заперечення наявної ситуації. Сьогодні ми живемо в стані такого політичного болота, що проти чого протестувати, незрозуміло. Протестувати хочеться проти всього. Я категорично негативно ставлюся до всієї української по­літики. Деколи запитують, чому я нічого не пишу про політику. Я політики бриджуся, можу написати тільки негативно, а негативне писання нічого не значить. Треба писати речі конструктивні, якщо вони негативні. Конструктиву я не бачу.

— Нині складно оминути тему поведінки Росії...

— Хамська поведінка Росії — окрема тема. Але якби в нас зараз з’явилася маса художніх творів, які виступали б проти дій Росії в ситуації з Грузією, це теж було б абсурдно, тому що це конкретна ситуація, а ситуація з Росією — історія давня й тривала. Це величезний, неграмотний, неоковирний хам. Колись Росія була жандармом Європи, тепер вона стала жандармом Азії — скажімо, Кавказького регіону. Я переконаний, що стосовно Росії буде вжито відповідних санкцій, попри всю зацікавленість в економічних зв’язках з цією країною. Саакашвілі зробив одну велику помилку, наслідуючи Путіна: хотів справитися з осетинами, як Путін буцімто впорався з чеченцями. Але це не вдалося, тому що втрутилися росіяни. Їхнє втручання — абсурд, адже є територіальна цілісність. Я не політик, але хотів би бачити на території Грузії федерацію. І щоб Росія забралася геть зі своїми військами, тому що це не миротворчість, це експансія. І ввести туди війська ООН, які зможуть регулювати, нейтрально бачачи ситуацію.

Другий момент, який мене страшенно непокоїть, — те, що севастопольцям почали роздавати російські паспорти. Так само робили в Осетії. Росія повинна начуватися, що вона в Севастополі грається з вогнем. Це вибухова ситуація. Хоча мені кажуть, що в нас не такий войовничий народ. Але войовничість почнеться, коли в нас почнуть забирати. Це зачепить всіх, і українців, а вони є по всьому світу. Нині українцям треба максимально берегтися від російської експансії. Якщо вона спалахне, буде велика біда скрізь. Україні потрібно вступити в НАТО: ото сумнівалися, а якби вступили в НАТО, тепер би почувалися спокійно, у нас була б оборона, адже НАТО — оборонна структура, а не наступальна.

У 2004-му в нас була безпрецедентна революція. Вона витворила, на мою думку, хай трохи приспане зараз, але глибоке відчуття патріотизму, навіть у російськомовних. Я недавно почув, як дві бабці сидять і одна каже: “Что эти кацапы себе думают, они хотят у нас Крым забрать?!”.

— Коли українцям вдасться психологічно позбутися силового поля Росії?

— Думаю, що Росія в цей період зробила все, аби значною мірою допомогти українцям позбутися цього силового поля. Те, що Росія виробляє зараз, навіть тих, хто був налаштований позитивно, змушує замислитися.

— Колись була небезпека перетворитися на гомосовєтікус... Чого треба остерігатися тепер?

— Зараз треба намагатися не ставати гомоамеріканікус, якщо точніше — остерігатися фальшивої вестернізації. Велика біда нашої молоді — кіно, телебачення. Я колись писав, що є загроза з двох боків: русифікації і перетворення України на бананову республіку. Тобто психологія сучасного україн­ського громадянина має почати спиратися на себе самого. Ти мусиш бути сам собою, і тоді тебе побачать, тоді тебе поважатимуть. А якщо ти складаєшся з їхніх поглядів, тебе нема. Вийдіть на вулицю і подивіться на пацана 15 — 17 років, як він одягнений. Я ненавиджу гламурні журнали. Вони оглуплюють. На цілу сторінку “красавец” Кельвін Кляйн розрекламований, і коли будеш подібний на нього, станеш супергероєм. Зараз така мода — багато прихованого гомосексуального. Я не відкидаю одностатевої любові, хай собі. Але нема справжнього. Я співпрацював з двома журналами. Спочатку вони погоджуються, бо я розкручений, а потім з’ясовується, що я пропоную тексти, над якими треба думати. І вони відмовляються. Я написав статтю “Чужих дітей не буває”, яка мала колосальний розголос. А потім приніс іншу — “Збудуй собі храм”. Це ж продовження “Чужих дітей не буває”. Але мені сказали: “Слишком умно. Нам такого не надо”.

— Наскільки неминучими будуть процеси на кшталт тотальної політкоректності, коли Україна наближатиметься до Заходу?

— Якщо люди хочуть займатися одностатевою любов’ю, треба дати їм цю можливість. Чого я тільки не бачив в Амстердамі! О третій ночі виходять двоє, розмальовані, спереду в нього закрито, а ззаду — голий. Але це третя ночі, вони нікому не заважають, не порушують спокою. Хотів би я на них подивитися вдень, вони би вже сиділи в каталажці за 5 хвилин. У Парижі в книгарні ніхто “Камасутру” шмаркачеві не продасть. Париж — абсолютно вільне, лібертаністське місто, але при цьому там є суворі закони дотримання моралі.

Нічого не можна не дозволяти, тому що воно все одно буде вилазити. Але якщо дозволяти, то під суворим контролем.

— Яке уявлення у Вас склалося про українців після того, як Ви побували в інших країнах і мали змогу порівняти?

— Українці, на жаль, дуже подібні до себе вчорашніх і позавчорашніх. Як поводилися полковники після смерті Богдана Хмельницького? Як поводилася україн­ська демократична публіка? Що таке Директорія? Що таке Гетьманат? Це як Тимошенко з Ющенком...

В еміграції чвари тривали, видавали книжки, журнали, де критикували одне одного. Гроші йшли на взаємну боротьбу. Комуністична агентура вивчала їхні публікації і друкувала пасквілі, тому що вони самі себе здавали.

— Чи є у Вас неопубліковані твори?

— Якось у мене був поганий настрій, хтось мене образив, любов мені не вдалася, і я написав за ніч 20 віршів. Зранку прочитав — половина ніяка, нікому показувати не можна. П’ять таких, що зробити можна, а три було хороші. Загалом я дуже прискіпливий до своїх творів перед тим, як їх надрукувати.

— Який відгук на Ваші книги Вас зачепив, вразив?

— Свого часу досить прикрою для мене була велика стаття, яку я читав і був переконаний, що її автор мене розуміє. Але наприкінці він написав, що то все покрито сиропом, від якого все втрачається. А я так необачно зрадів: от, нарешті людина зрозуміла, що я пишу... Я зараз спокійно ставлюся до критики. Якщо хтось щось розумне написав, навіть критичне, то мені цікаво. Якщо людина зрозуміла і піймала мене, я захоплююся.

— Як ставитеся до думки, що в чоловікові, який пише вірші, може фемінне переважати начало над маскулінним?

— Я не почуваю в собі фемінного в жодній формі. Інша річ, що коли я пишу, то дуже добре пам’ятаю фразу Флобера, який сказав колись: “Мадам Боварі — це я”. В “Анатомії гріха” так треба було “розібрати” жінку до кінця, і мені здається, що я це робив. Моя дочка Оксана каже: “Як тобі вдається так писати про жінок?” А тому що я їх люблю, цих жінок, що тут зробиш!

— Назвіть книжки, які рекомендує читати Юрій Покальчук...

— Я рекомендую читати літературу, яка змушує думати нестандартно, нелінійно, “догори ногами”. Не згадуватиму зараз класику. А з літератури XX століття, то це “Шпиль” і “Володар мух” Вільяма Голдінга, “Чума” і “Сторонній” Альберта Камю, “Процес” і “Замок” Кафки, “Бляшаний барабан” Гюнтера Грасса. Екзюпері, але не тільки “Маленького принца”, а ще хоч би “Нічний політ” і “Цитадель”, дає уявлення про нічне і денне бачення світу. П’єси Сартра, бо там перевернуто догори ногами добро і зло. “Гру в класи” і “Ви­граші” Хуліо Кортасара, дає парадоксальне бачення світу. Борхеса, мінімум дві книжки — “Агнес” і “Історія неслави”, оповідання “Безсмертний”, яке показує абсурдність усього того, що людина робить. “Конформіст” Альберто Моравіа, “На дорозі” Керуака, “Над прірвою у житі” Селінджера, “Сто років самотності” Маркеса, “Ім’я рози” (і не тільки) Умберто Еко.

— Чи є в цьому переліку українські автори?

— Я ніколи не називаю своїх сучасників у таких переліках. Можу тільки назвати письменників, які є моїми друзями. Це Любко Дереш, попри всі недоліки, які йому закидають. Це видатний письменник, який ще покаже себе. Ми вже п’ять років товаришуємо, хоч і нечасто бачимося, але листуємося імейлом. Я часто читаю те, що він тільки що написав. Я йому теж надсилаю, до речі, єдиному — крім своєї дочки і брата. У нас дуже душевні взаємини, я знаю, що його критика справедлива, він шукає, як зробити краще. У коло моїх друзів входить Андрій Курков, Ігор Римарук, Сашко Ушкалов, Сергій Жадан. А оцінювати своїх колег письменник не має права, тому що він сам один із них. Це має робити критик.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

13:33

У Львові контрабандними ліками торгували через Інтернет

11:26

Без гарячої води залишились 28 вулиць

17:55

Львів’янка здобула шосту перемогу на Євро-2018

16:27

Громада виступає проти будівництва сміттєпереробного комплексу

14:48

Що вимагають львів’яни від міської влади

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus