ЛЬВІВ

Павло Маков: “Я б дуже не хотів, щоб Львів перетворився на спогади про минуле”

0

Виставку графіки “Сад” відомого в Україні та у світі харків’янина Павла Макова експонують у Львові вперше, тому митець представив своєрідну ретроспективу своїх робіт. За словами мистецтвознавця Катерини Загорської, “Павло Маков, з яким ви познайомитеся 2008 року у Львові, — людина, яка запитує: “Чи є життя після Садів?” Про сучасне мистецтво, сади та міста — у розмові з художником.

— Чи співвідносите свою творчість з актуальним мистецтвом?

— Ні, не співвідношу. Я займаюся тим, що мені подобається. Мистецтво призначене не для того, щоб відповідати якомусь напряму, актуальному чи ні, а просто щоб бути собою. Чи є нам зараз якась різниця, до якого напряму належав Джотто? Чи Леонардо да Вінчі? Мені все одно, належав “Чорний квадрат” Малевича до супрематизму чи ні, але цей його жест я пам’ятаю, і це дуже приватний жест.

— Але внутрішньо не протестуєте, коли Вас запрошують брати участь у таких акціях?

— Ні, внутрішнього протесту немає, тому що на виставки приходять люди, і комусь це дуже потрібно. Як і мені дуже потрібно інколи зустрітися з чимось, від чого мені стає трошки зрозуміліше або легше жити у цьому світі. Загалом екзистенція — дуже сумна річ. Так, ми багато часу витрачаємо на пошуки щастя. Але ці пошуки, може, і є найбільшим нашим щастям. Один сучасний театральний італійський режисер показував рай, і там було сумно, бо нічого не відбувається, тільки нудота. І те щастя, яке люди шукають, дуже легко може видатися нудотою. Щодня маємо те, що маємо, щодня змінюємося трошки. Не треба дуже перейматися знаками, називати кожен день своїм ім’ям. Якщо цього дня відбувалися якісь події, які дуже важливі, вони залишаться у нашій пам’яті. Я дуже рідко користуюся фотоапаратом, бо знаю, що все головне залишиться і без фотоапарата.

— Іноді “споживачі” мистецтва почуваються досить розгубленими. Що б Ви порадили, аби не “заблукати”?

— Мистецтво — тільки одна з часток нашого життя, не найголовніша. Я жодним чином не перебільшував би значущості мистецтва у людському житті, але оскільки воно існує від самого початку, і кажуть, що це одна з найдревніших професій (хоча я не вважаю його професією), то ми можемо відчути, що щось у цьому є.

Сприймаючи мистецтво, потрібно, як і митець, перебувати в постійному процесі самобудування. Мені теж багато речей не цікаві і не подобаються. Але дуже легко щось відштовхнути, відкинути. Треба хоча б подумати, чому це не твоє, осмислити, чому воно не належить тобі. Це дуже важливо — зрозуміти, чому це не твоє. У такий спосіб ти окреслюєш коло свого набагато краще, ніж просто окреслюючи коло — “це моє”. І не треба надто зосереджуватися на поділі на сучасне і несучасне. Я б поділяв мистецтво на дві категорії: цікаве і добре і нецікаве і погане.

У контексті розмови про актуальне мистецтво я хотів би наголосити, що, на жаль, нонконформізм став такою самою комерційною річчю, як і конформізм. Конформізм добре продається через те, що потрапляє тому, хто його купує, а нонконформізм — тому, що він дратує того, хто його купує. Але це все ринок. А ми все-таки живемо поза межами ринку. Не хочу, щоб ми перебільшували вплив ринку на мистецтво. Бо незалежно від того, платять гроші чи ні, ті, хто справді приречений працювати в мистецтві, працюють. Що б не трапилося, у суспільства завжди є баланс, воно не може народжувати більше мистецтва чи менше мистецтва. Дбає чи не дбає держава, відомі чи невідомі митці, це інша річ, але загалом мистецтва у суспільстві завжди стільки, скільки суспільству треба на той час. Це як жовч, її не може бути більше, ніж треба, але якщо менше, теж дуже погано, організм починає вмирати.

— Що сформувало Вас як митця?

— У мене був серйозний період захоплення творчістю Павла Філонова. Пізніше зрозумів, що Філонов був унікальною людиною. Татьяна Толстая на зустрічі у Львові сказала, що Платонов — геніальний письменник, але він може породжувати тільки епігонів, у нього не може бути школи. Так само ті, хто хотів хоч якось наслідувати Філонова, закінчував поганими копіями. Хоча були дуже талановиті люди, просто не могли вийти з-під впливу його індивідуальності, його авторитету, тому нічого цікавого не залишили. Також свого часу на мене вплинуло ро­сійське “срібне століття”. І звісно, майстри Відродження, особливо раннього. А найбільше вплинула, впливає і, може, впливатиме творчість Рембрандта і Тиціана. Уподобання змінюються, тільки Рембрандт і Тиціан залишилися. Як любов, яка, я точно знаю, може існувати впродовж більшої частини життя, вона існує. Вона постійно живе з тобою, і ти тішишся цим щодня.

Мене дуже хвилює, щоб люди не жили вчорашнім або завтрашнім, бо і вчорашнє, і завтрашнє складається з сьогодення. Мені здається, що велика проблема людей пострадянського простору, що вони, мріючи про стабільне завтра, нехтують сьогодення. Треба цінувати те, що з нами трапляється сьогодні. І цьому присвячені мої “Сади”.

У сучасному мистецтві теж є багато чудових митців, і це на мене впливає. Більше впливає навіть не те, що роблять у двовимірному просторі, а найбільше чомусь впливають митці, пов’язані з творчістю садів, але ми їх, здебільшого, звемо садівниками. Однак я більше уваги зараз приділяю тому, щоб подивитися якомога більше садів, аніж музеїв чи виставок сучасного мистецтва.

Якщо порівнюю деякі сади, які бачив у Європі, з тим, що роблять сучасні митці, які працюють у лендарті чи в перформенсах (хоча там є дуже талановиті люди), мені стає смішно. Я б хотів, щоб хоч один із тих митців, які працюють у сучасних напрямах, створив щось таке, за чим би людство потім доглядало, як доглядає за Версалем уже понад 400 років. Це коштує грошей, але людство вважає за потрібне це робити. Версаль побудовано майже ціною майбутнього Франції. На той час було зруйновано країну, зруйновано економіку, тривали війни, грошей у скарбниці не було, а сад будували. Цей сад народив Францію такою, якою вона тепер є.

Я чекаю, коли хтось з українських політиків чи владоможців перейметься ідеєю українського Версаля. На жаль, смаку не вистачає жодному з представників нашої влади. Я вважаю, що більшість наших політичних проблем від того, що бракує суто людського смаку. Це дуже дивно, але це так. Бо загартований смак не дозволив би робити деякі речі, було б огидно.

— Ви дуже гарно говорите про своє рідне місто — Харків. Також ви парадоксально стверджуєте, що стандартні речі набагато цікавіші, ніж унікальні. Як Вам з цього погляду “нестандартний” Львів?

— Я вперше так довго у Львові. Львів мені дуже гарно нагадав Прагу десятирічної давності, коли вона ще була живим містом. Зараз це вже не живе місто, це просто музей-заповідник, мертвий усередині, і туристам скоро буде нецікаво. Люди, звісно, там живуть, але навіть ті місця, у які мене водили мої чеські друзі, тому що вони самі туди відводили, там були правильне пиво, правильна їжа, до яких вони звикли, тепер перетворили на більш ніж чудернацькі туристичні забави. У Львова, на жаль, я вже бачу, може існувати така перспектива. Я б дуже не хотів, щоб Львів перетворився на спогади про минуле. Мені здається, що книжковий форум набагато більше важить для Львова, ніж кав’­ярні з дівчатками, одягненими у віденські часи тощо.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

10:32

Змагання з лижних перегонів відбудуться на Львівщині

18:34

Завтра до Львова приїде перший віце-прем’єр – міністр економіки Степан Кубів

16:30

У Львові чоловік випав з трамвая під час руху

14:31

Сьогодні у Львові презентують фільм про Героїв Небесної Сотні

12:28

Обурені люди перекрили трасу Львів-Городок

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus