ЛЬВІВ

Посмертне примирення

0

Минулого тижня на військовому кладовищі вояків дивізії „Галичина” що між селами Червоне та Ясенівці Золочівського району, зібрались десятки людей, аби вшанувати пам’ять тих, чиї кістки, 60 років усіма забуті, пролежали в землі.

„Відступаючи до лісу, вояки дивізії мусили найперше пробігти ось тим полем, — показує на ділянку перед лісом голова Товариства пошуку жертв війни “Пам’ять” Любомир Горбач, — далі перед колією стояли два кулемети, тут між кулями перехресного вогню вдавалося „проскочити” тільки щасливцям, далі на колії їх чекав танк, а на тих, кому таки пощастило добігти до лісу, в кущах чекали зі зброєю в руках червоноармійці”.

Та навіть після смерті останки цих людей не мали спокою — „чорні археологи” в пошуках зброї, військових жетонів, хрестиків із грудей померлих і фляг не гребували розривати могили та розкидати кістки. Після двотижневих дощів і холоду останки червоноармійців, вояків вермахту та дивізії „Галичина” врешті належно захоронили. І вже не має значення, хто на чиєму боці воював — усіх виправдала смерть, і примирила спільна могила. Однак, перезахоронення — це не лише офіційна врочиста частина зі священиком та ветеранами. Про будні та труднощі, що передують урочистому похованню вояків, журналіст „Ратуші” намагалася дізнатися в розмові з головою Товариства пошуку жертв війни “Пам’ять” Любомиром Горбачем (на фото).

— Чому по стількох роках останки полеглих, 60 років тому, все ще лежать де-будь?

— У 90-х роках на наших землях розпочалось активне перезахоронення жертв війни та репресій, однак, то, певно, навіть не 10% із тих, які лежать у нашій землі. Найкраща ситуація з німецькими військовими. Приміром, німців, які загинули на нашій землі, відразу намагалися відправляти на батьківщину. Ті ж цвинтарі, що були залишені німцями в 1944 році, починаючи з 1995 Німецька спілка догляду за військовими похованнями в Україні почали звозити на один цвинтар неподалік Рави-Руської. Щодо червоноармійців ситуація значно складніша. Тих вояків Червоної Армії, які загинули в боях, німці закопували там, де вони загинули. У селі Лешнів Бродівського району в 1941 році тіла полеглих червоноармійців місцеві мешканці, аби запобігти поширенню інфекцій, просто скидали в яму і закопували. Ніхто не копав спеціальних ям — використовували ями від розриву снарядів та окопи. В 1944-му, коли прийшла радянська влада, вони намагалися приховати втрати своєї армії, тож, фактично, їх ніхто не збирався ховати ні в 1941 році, ні в 1944, коли вони мали повну владу, та і в 1991 році радянські солдати особливо нікого не цікавили. Однак, трактуючи їх як окупантів, люди часто забували, що „червоноармійцями” часто були хлопці з українських сіл, яких Червона Армія використовувала як гарматне м’ясо. Крім того, в місцях поховань радянських солдатів не було встановлено пам’ятних знаків, адже, радянська влада вважала, що солдати, які потрапили в концтабори, — зрадники. З повстанцями теж чимало труднощів — місця їх перепоховання НКВДисти приховували, тож інформації про місця їх поховань нема.

— Якщо немає інформації та офіційних записів, то як же Вам вдається знаходити останки?

— У селах, де відбувалися військові сутички, і досі є свідки тих боїв, або принаймні ті, що слухали оповіді свідків. Із другими, звісно, працювати значно складніше, бо все часто зводиться до фраз на кшталт: „Полеглих ховали під якоюсь грушкою”. Під якою саме, вони не знають... Нерідко трапляється, що під час господарських робіт люди натрапляють на захоронення. Вони телефонують у місцеву адміністрацію. Як правило, влада не хоче цим займатися, тому проблему „скидають” на Товариство пошуку жертв війни „Пам’ять”, тоді ми оперативно виїжджаємо на місце. Бо якщо відразу за це не взятися, то, найбільш імовірно, „працювати з останками” візьмуться непрофесіонали. Люди наші цікаві, і їх неодмінно зацікавить, що ж то там знайшли і чи немає в землі кулемета або іншої зброї — люди просто перекидають останки, і тоді вже складно визначити, вбили людину, чи вона померла своєю смертю, поховали її „свої” чи вороги.

— А звідки гроші на ці роботи?

— Щодо грошей, то їх не було з часу заснування і нема тепер. Кошти на такі роботи мали б передбачити в державному бюджеті, проте, звісно, такої статті бюджету, як „фінансування пошукових робіт жертв війни”, нема. Є лише оплата за роботу над останками. Але ж можна витратити кілька днів на пошук останків: задіяти робочу силу, витратити багато пального і не знайти нічого, або ж знайти останки одного загиблого, за які відшкодують 150 грн. Пошукову ж роботу ніхто не оплачує. Чогось такого, як зарплата членам товариства теж немає. Цього разу з похованням
57-ми останків між селами Червоним і Ясенівці нам пощастило чи не найбільше. Обласна рада пообіцяла виділити кошти на перепоховання. Нам дуже допоміг начальник управління внутрішньої політики облдержадміністрації Ігор Ожиївський. Якби він не бігав разом із нами, не відомо, чи вдалося б нам отримати кошти. На перепоховання за­клали 18 тис. грн.

— Як виникла ідея створення організації?

— Думка про створення організації виникла в 2004 року, коли я на свої очі побачив, як поводяться з останками жертв війни в товаристві „Меморіал” під керівництвом Гриніва: в їх приміщенні величезна кількість останків лежала насипом на столах і в кутках. Як з’ясувалося згодом, це останки, викопані „Меморіалом” у Жовкві та Городку лежали в приміщенні товариства п’ять років не похованими - так поводитися з людськими кістками не можна. Зверталися в прокуратуру з вимогою, щоб ексгумаційні роботи товариству заборонили, адже, як виявилося, вони не мали жодних дозволів на таку діяльність, і реально не виконували ці роботи так, як це повинно бути. Окрім того, що до останків потрібно ставитись з повагою, це історія, все потрібно чітко фіксувати документально, робити фото, складати в архіви. Попри все, цей „Меморіал” продовжує функ­ціонувати. Захотілось на власному прикладі продемонструвати, як потрібно працювати дотримуючись законів. А поштовхом став випадок недалеко від гори Татарівка. Туристичний маршрут, яким ми йшли, проходив уздовж хребта, вздовж маршруту були прокладені і старі австрійські окопи часів Першої світової війни. І в тих окопах ми побачили розкидані на землі людські кістки, то були наслідки роботи чорних археологів, що в пошуках зброї, старих військових фляг, нагород та інших речей розкопують могили.

— Наскільки загалом „чорні археологи” „активні” в пошуках останків?

— Тільки 15 із 57-ми останків, які поховали в п’ятницю на військовому кладовищі дивізії „Галичина”, не пограбовані чорними археологами. 22 ми знайшли вже пограбованими, а ще 20 нам підкинули в мішках „чорні археологи”, в яких прокинулася совість. Вони, звісно, пограбували останки, однак, у мішки, куди склали кістки 20 людей, додали фото їх жетонів, аби можна було ідентифікувати, чиї кістки в загальній купі.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

12:44

Карантин у частині львівських школах продовжили до кінця тижня

11:18

У Сколе депутати міськради чергуватимуть біля смітників

18:36

Між Львовом і Закарпаттям хочуть запустити "Інтерсіті"

16:32

Фільм «Cерце мами Гонгадзе» відібрали на український Оскар

14:24

У Львові виявили бочки бойовими отруйними речовинами

Архів

lviv.comments.ua

block2

lviv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus